Розвиток імпровізації та творчої особистості

Доповідь підготувала

вчитель музичного мистецтва

Пантюх О.І.

м. Мелітополь, 2014

     Одним із суттєвих чинників виховання соціально значущих якостей особистості є творча діяльність. Зв’язок проблеми з важливими науковими та практичними завданнями програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.) передбачає реформування змісту освіти і організації процесу навчання й виховання. Це знайшло відображення в законі України “Про освіту” – “Метою освіти, – наголошує Закон, – є всебічний розвиток особистості, як людини, що є найвищою цінністю суспільства, розвиток її талантів, розумових, фізичних здібностей, збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу”.
    Необхідною умовою  формування є навички імпровізації, переструктурування музичного матеріалу; вмілого “дидактичного” показу виражальних засобів та донести до слухача весь зміст музичного тексту, всі образи та ідеї, які втілив автор є умінням у спілкуванні з інструментом є вміння тонко інтонаційно сприймати й інтонувати музичну тканину. Як і в роботі з дітьми, на уроках важливо сформувати вміння чути в таких темах інтонації-провідники, які зустрічаються в різних стилях, інтонації та інші знаки, які свідчать про час, епоху, індивідуально-стилістичні риси та ін..Виконавська діяльність вчителя, надаючи задоволення йому самому, є дійовим фактором “зараження” учнів позитивними емоціями при сприйнятті музики. Причому позитивні емоції пов’язані не лише з самою музикою, а й з особистістю вчителя, що має важливе педагогічне значення. Кваліфікована виконавська діяльність вчителя викликає в учнів поважне ставлення, захоплені відгуки про його майстерність.

 Дуже важливим моментом в навчанні та розвитку творчої активності учнів є робота над імпровізацією. Імпровізація - це самостійно построєний музичний потік, що уособлює собою свободу мислення у звуковій палітрі і черпає натхнення з глибини творчого “я” . Свобода та підготовленість, натхнення та розум – неодмінні умови справжнього мистецтва імпровізації.
Загальновідомо, що лише та імпровізація викликає емоційний сплеск, заслуговує на увагу, яка добре підготовлена, тобто відповідає логіці музичного  розвитку,    ґрунтується   на   високому   виконавському

та  культурному  рівні  музиканта.
 Музична імпровізація має досить давнє походження. У європейській професійній музиці імпровізація починає розповсюджуватись у середні віки, cпочатку у вокальній, культовій музиці. Оскільки форми її запису були недосконалими, приблизними, то виконавці культової музики часто були змушені вдаватись до її відтворення з імпровізаціями. Існуюча у буденній свідомості думка, що імпровізація є справою особливо обдарованих людей, безпідставна та відображає інерційно-пасивні погляди на музичну педагогіку.  Колись утрачена в педагогіці установка на підготовку учнів з універсальним підбором творчих навичок (виконавських, композиторських, теоретичних) сьогодні потребує свого відродження. Поряд з іншими формами творчості імпровізації має відводитися важливе місце – і як методу практичного вивчення теорії музики, і як способу розвитку творчих(композиторських) навичок, і як ефективному шляху розвитку виконавських якостей.Головна мета імпровізації – вивільнення прихованої творчої енергії виконавця.Якість імпровізації, її художня цінність залежать від смаку виконавця, його творчої уяви, теоретичних і практичних знань, запасу гармонічних, мелодичних та ритмічних зворотів.

Починати навчання мистецтва імпровізації треба тоді, коли в учнів вже сформований виконавський апарат і вироблена вільна зорово-слухова орієнтація під час виконання пісні.   Оскільки імпровізація будується на основі мелодичних, гармонічних та ритмічних варіювань, деякі педагоги-музиканти (Н. Вишнякова, Ю. Козирєв, В. Петрушин, Г. Шатковський) вважають найсприятливішим ґрунтом для імпровізації ладогармонічну основу.
 Більша частина проблем, що виникають на уроках імпровізації, знаходиться саме в цій сфері. Для успішного проведення імпровізації необхідна наявність двох умов – бажання та волі (як для учня, так і для вчителя). Головною умовою розвитку  творчої особистості як форми спонтанного творчого самовираження учня, учнів є наявність психологічного комфорту. Особливо це необхідно в роботі з дітьми, які мають дуже малий запас емоцій.

 Для того щоб формувати творчу особистівсть учнів, необхідно: надавати можливості для самостійних, індивідуальних та ініціативних проявів, тобто сприяти задоволенню потреби особистості в творчості; викликати до себе емоційно-когнітивний інтерес як основу створення проблемно-конфліктної ситуації, тобто сприяти задоволенню потреби особистості студентів у набутті нових знань; володіти новизною.

Імпровізація – предмет активно творчий і на всьому протязі його головною складовою рисою є художньо-пошукова робота. Головна умова тут полягає в тому, щоб сам педагог був особистістю творчого порядку. Таким чином, розвиток творчого потенціалу в процесі музично-творчої діяльності учнів не буде ефективним без здійснення педагогічного керівництва, так як динаміка творчості особистості активізується за допомогою новизни змісту завдань, що розробляє викладач. Але завжди потрібно пам’ятати про необхідність  індивідуального підходу, вікової категорії, чуйного ставлення до  найменших проявів творчості і обережно, враховуючи риси, притаманні кожній особистості.